Не можна - можна?

Можна чи не можна?

Як часто нам доводиться сварити дітей: «Не бігай!», « Не заважай мені!», «Не кричи!», « Не вмикай голосно музику!»… і список заборон можна продовжити. А якщо подумати, то насправді це намагання дорослих забезпечити себе комфортом. Будь-яка заборона має бути спрямована на фізичну чи психічну безпеку дитині або оточуючим. Тому заборон повинно бути не так багато. Уявіть себе на місці дитини. Це не можна, те не треба, оте взагалі ні-ні. Чим більше «ні», тим менше вони сприймаються дитиною. Вони знеціняться, як і все, чого буває багато. Внаслідок постійних суворих погримувань послабиться довіра і взаєморозуміння з дитиною. Звичайно, ніяк без заборон не обійтися. Але ваше «не можна» повинно вимовлятися без агресії, спокійно, твердо і впевнено. Діти – найкращі психологи. Вони за інтонацією відчувають сумніви, нерішучість, наказ, прохання. Тому інтонація відіграє дуже важливу роль. Добре, якщо разом із забороною батьками використовується чарівне слово «можна». «Не можна розсипати пшоно по підлозі, тримай миску – в неї можна насипати». «Не можна гратися ножем, можна гратися конструктором». «Не можна псувати журнали, порізати можна ось цю газету». Таким чином, дитина абстрагується від небажаного заняття, його увага спрямується на інший предмет. Психологи радять не починати говорити заборону зі слів «не можна». Спробуйте почати іншим способом: «Якщо ти підеш до товариша, то не зможеш допрацювати домашні завдання», « Ніж – гостра й необхідна в господарстві річ, тому гратися ним небезпечно», «Коли ти голосно вмикаєш плеєр, нам доводиться слухати мелодію, яка для нас неприємна, тому не включай голосно». Зверніть увагу, спочатку йде пояснення, а тоді заборона. Почувши відмову, дитина не слухає далі вже пояснення.

Отже, перш ніж висловити своє «Фе», згадайте «казнить, нельзя помиловать» чи «казнить нельзя, помиловать». Намагайтесь мудро приймати рішення і чітко їх обґрунтувати дитині.