Користь чи шкода: чи можна шльопати дітей?

У наш час багато батьків зізнаються в тому, що шльопають своїх дітей. І, можливо, такий підхід результативний у короткостроковий період. Але чи буде цей метод приносити плоди в довгостроковій перспективі, і чи припустимий він взагалі?

Більшість експертів засуджують тілесне покарання не тільки як неефективне, а і як небезпечне. Неефективним воно є тому, що вчить дитину боятися своїх батьків (а не поважати їх), а небезпечним – бо використання сили може завдати шкоди дитині й деформувати її розуміння того, як взаємодіяти з іншими людьми.

Дитина може вважати нормальним когось ударити, для того щоб домогтися свого. Якщо ж батьки переходять межі допустимого й карають дітей з явною агресією, діти отримують антисоціальний урок і можуть проявляти агресивну поведінку в подальшому житті.

Сучасні педагоги вважають, що шльопати дітей не можна ще й тому, що цей метод приносить лише миттєвий результат і не діє в довгостроковій перспективі.

Хороші батьки використовують такі методи виховання, які допомагають дітям розвинути здорову самооцінку й важливі життєві навички, а також ставляться до них з гідністю й повагою.

Іноді батьки заперечують: «Я повинна нашльопати свою дитину, щоб навчити її не бігати в заборонених місцях». Але якщо спитати в цих батьків, чи будуть вони готові до того, щоб дозволити дитині грати поруч із проїжджою частиною без нагляду після того, як нашльопають її в якості «навчання», їхня відповідь, як правило, буде «ні».

Можна поставити ще одне запитання: скільки разів треба відшльопати дитину, щоби стати абсолютно спокійними в тому, що вона зможе безпечно гратись без нагляду поруч із пожвавленою вулицею. Більшість батьків не дозволять своїм дітям подібні ігри, доки ті не досягнуть віку від п'яти до восьми років, і при цьому зовсім не важливо, скільки ляпанців вони отримають або не отримають, щоб навчитися триматись подалі від небезпек вулиці.

Цей приклад ілюструє той факт, що не покарання є ключем до безпеки дитини, а її зрілість і готовність до навчання та прийняття на себе певних зобов'язань.

У міру дорослішання дітей, безумовно, батьки повинні навчати їх належного поводження, але при цьому більш ефективно й менш принизливо застосовувати методи, що не використовують покарання, щоб допомогти дітям розвинути почуття відповідальності.

Одним з ефективних способів є демонстрація причинно-наслідкових зв'язків, яка в даному випадку могла б виглядати, як рішення переносити ігри дитини в дім або в її двір щоразу, коли вона біжить на вулицю.

Дітей дійсно треба вчити, але не слід важливий час, необхідний для навчання, підміняти покаранням. Навчання передбачає, що батьки будуть розповідати дітям про небезпеку, пов'язану з дорожнім рухом, щоразу, коли вони разом перетинають вулицю.

Попросіть вашого малюка оглянути вулицю, щоби побачити, чи не наближається автомобіль: подивитися спочатку наліво, а потім направо. Спитайте в нього, що може статись, якщо він спробує перетнути вулицю в той момент, коли до нього буде наближатися транспорт. Також просіть дитину, щоб кожного разу, коли вона, проаналізувавши ситуацію, вирішить, що перетинати вулицю безпечно, одразу ж казала вам про це.

У результаті такого навчання дитина дізнається набагато більше, ніж від застосування покарання, але все ж, як і раніше, ще не буде готова до гри без нагляду, поки не подорослішає.

Наведений приклад – лише мала частка тієї істини, чому шльопати дітей не має сенсу.

Занадто багато хто вважає єдиною альтернативою покаранням уседозволеність і потурання. Безумовно, це теж не метод. Ми вже акцентували увагу батьків на тому, що найбільш ефективними методами виховання є ті, що залучають дітей до процесу навчання, допомагаючи їм зберегти гідність і самоповагу. Крім того, більшість батьків і самі вважають за краще не шльопати дітей, коли дізнаються про способи, які могли б ефективно вплинути на дитину без застосування покарання.